Це зараз на мості Кличка фотографуватися прийнято… А раніше найкращий краєвид на Воскресенку, Оболонь та Троєщину відкривався або з альтанки на Володимирській гірці, або з оглядового майданчика Андріївської церкви, куди ведуть сорок чотири металеві сходинки, вичовгані мільйонами ніг корінних киян та гостей української столиці.
Майже дві тисячі років тому саме на цьому місці апостол Андрій Первозванний прорік: «Тут буде місто велике!».
На той час київські пагорби вкривали непролазні хащі чагарнику. Тож побачити у своєму містичному одкровенні історичний музей, Софійську дзвіницю чи будівлю МЗС він не мав змоги.
Ось чому я глибоко переконаний, що перед його внутрішнім зором постала саме Троєщина, Воскресенка та Оболонь, поєднані між собою Московським мостом.
Цей пейзаж характерний для всіх районів радянської та пострадянської забудови від східного Берліна до Петропавловська-Камчатського. Але саме на київській Оболоні на початку 70-х зводили перші прототипи будинків, що згодом розпочали переможну ходу неосяжними просторами Радянського Союзу та країн-учасниць Варшавського договору.
Зачарований містичним одкровенням, апостол установив на пагорбі хрест, означивши так віп-лакшері місце для оглядин північно-східної частини майбутнього Києва.
Тож коли завзяті екскурсоводи, утюхавши вам кітчеву історію про Голохвастова та Проню Прокопівну (якій треба потерти ліву цицьку, щоб отримати щастя в особистому житті), запитають «ну что, ідьом к Булгакову ілі поднімємся посмотрім на Кієв с висоти птічьєго польота?», неодмінно оберіть другий варіант. Бо у такий спосіб дійсно проявите себе як культурна людина, а не середньостатистичне постсовкове гівно, виховане гібридними сенсами «русскаго міра».
Опинившись на терасі храму, спершу подивіться вниз. То Поділ — найстаріший район столиці, де понад пів століття тому на вулиці героїв Трипілля (нині Спаській) народився ваш покірний слуга. Тепер погляньте вбік Оболоні. Орієнтиром служитиме високий димар цементного комбінату ім. Ковальської, перед яким розташовано цехи заводу «Маяк». Потім спрямуйте свій погляд праворуч на північний схід (орієнтиром слугує інший димар троєщинської ТЕЦ). Тепер поверніть голову ліворуч. В ясну погоду вам відкриються третій димар та краєвид на далекі ліси Пущі-Водиці, що беруть початок біля підніжжя Мінського масиву, куди нас у середині 70-х примусово переселили з Подолу, зносячи квартали старої забудови.
Згодом родина перебралася на більш комфортну Оболонь, де батькові дали квартиру на вулиці Лайоша Гавро.
Гляньте трохи праворуч і ви побачите ще один орієнтир — величезні цистерни й клуби пари легендарного заводу, що варить всесвітньо відоме пиво.
Прямо за заводом розпочинається велика промзона, що впирається в Міністерське озеро, над яким кияни час від часу бачать НЛО.
Нині населення Оболоні становить близько 350 тисяч люду, і це тільки за офіційними даними. Майже стільки ж проживає на Троєщині, а ще тисяч сто на Воскресенці. Тому, враховуючи мігрантів та переселенців з Донбасу, можна сміливо стверджувати, що в усіх трьох районах мешкає близько мільйона цілком русифікованих містян, що варять самогон, вірять в екстрасенсів, ненавидять євреїв, обожнюють «95-й квартал», народжують дітей, бухають, читають книжки та мріють про відпочинок у Туреччині. А ще вони ходять до церкви, жеруть одне одного, освоюють сучасні ґаджети, ловлять рибу, пліткують і лаються в соцмережах. Вони нічим не відрізняються від інших мешканців планети — і тим прекрасні!
Обидва береги Дніпра поєднує Московський міст, відкритий у 1976-му році, що переходить у шляхопровід через протоку Чорторий. Жвавий рух транспорту не вщухає ані вдень, ані вночі. Саме тут відбувалися найстрашніші ДТП за всю історію Києва. Але оскільки Подільсько-Воскресенську транспортну розв’язку відкриють невідомо коли, то добиратися на Воскресенку та Троєщину в годину-пік раджу лівим берегом від станції метро Чернігівська. Там маршрутки ходять частіше, а ще трамвай…
Якщо у вас гарний зір, у ясну погоду можна роздивитися синьо-золоті бані храму Цілителя Пантелеймона, розташованого на березі Райдужного озера.
Саме на Райдужному мікрорайоні я декілька років поспіль винаймав квартиру у Льоні Елєктроніка.
Тому попереджаю заздалегідь: у книзі немає жодного вигаданого персонажа. Усі описані події мають реальне підґрунтя, а всі герої — реальних прототипів. Твір є свідомою спробою звести рахунки з усіма покидьками та негідниками, що траплялися на моєму життєвому шляху, описавши їх у правдивий спосіб для майбутніх поколінь, а також увічнити справжніх героїв, чиї вчинки та діяння, часом, лишаються поза увагою широкої громадськості.
Тобі, Києве, ця пострадянська кримінальна сага моя!