Коля живе через дорогу у бабиній хаті, що дістанеться йому у спадок після її смерті. Баба мешкає у дальній кімнаті, він - у ближній до веранди, де на столі завжди стоїть трилітрова банка із засоленим салом поруч з якою крутиться Маркіз - жирненький доглянутий котик з величенькими яйцями рожевого кольору.
«Він у нас розумне-е-е-есенький, - ніжно гладить баба Катря котика, що вмостившись на її колінах мурчить наче якісний дизельний двигун.
На початку квітня вона вперше виповзла на вулицю. Цього літа їй має виповнитися дев'яносто три. Та чи доживе? За зиму, під звуки незгасного телевізора, вона встигла повністю муміфікуватися.
- Ти в Калинівку їдеш? - зранку, коли я виганяв з двору машину, поцікавився сорокарічний Колька, що працював в місцевому лісгоспі вальником дерев. - Купи свіжу курку, бульйон бабі зварю, бо вона вже майже нічого не їсть, хіба кислого молока коли вип'є.
Років двадцять тому, коли ми тільки купили в селі хату, жвава й хазяйновита Катря, хильнувши чарчину, завжди починала клясти комуністів, згадуючи страшні часи.
«Восени 32-го, як все в людей повідбирали, ми от на тому городі малими шукали картоплю в мерзлій землі. Перед Миколаєм тато зі старшим братом посунули на Київ шукати харчів. Та зникли. Жив з нами песик Бровко. Та теж якось зник. І котик з нами жив – Маркіз. Мамка з нього на Різдво супа наварила. Нічого смачнішого я в житті я не їла».
Свіжину я купував у Калинівці в ятці своєї вже знайомої жєнщіни Свєтлани, з дотриманням всіх карантинних норм.
«І оцю курку, будь ласка» - тицьнув пальцем у невеличку жовту тушку в яку було увіткнуто цінник з написом: «домашні курчата».
Дивно, але наступного ранку, Маркіз, якого я щодня двічі підгодовував сметаною, на сніданок не з»явився. Тільки вагітна Графіня крутилася біля ніг. Не прийшов він й увечері.
- Де ваш кіт пропав? - наступного дня поцікавився через паркан у Миколи, який вигнавши з двору свою вишеневу дев'ятку мив її прямо перед воротами.
- Суп з нього зварив! - набичено бовкнув той у відповідь.
- Не пойняв…
- Та шо тут понімать? Привіз ти мені оту курицю, я поклав її на стіл, поставив на вогонь каструлю і поки вона закипала, спустився у льох по картоплю й цибулю. Приходжу, а той Маркіз під столом вже курку догризає. Як в"їбав я його з носака по морді, він тіки об стінку хуяк і не дише. Баба якось казала, що в дитинстві їла суп з котом, так їй сподобалось. Облупив я того Маркіза наче кроля і зварив їй бульйон. А хулі, ти ж знаєш, я котів не люблю, бо убєждьонний собачник. Як кота вариш, першу воду треба злити, щоб запах пішов. І другу можна злити. А вже на третій готувати. Вариш три-чотири години, тоді м'ясо стає м'якеньким. Додаєш цибульки, картопельки, перчику. Можна ще вермішелі хуйнути, якщо маєш. Баба їла аж прицмокувала.., ще й добавки попросила!»
«До речі, гарний рецепт, - подумав я, глянувши на приблудну кицьку Графіню, яка от-от мала розродитися. – Ще невідомо куди отой карантин завести може? Да киця?»
«Му-р-р-р» - лагідно озвалася Графіня, довірливо тулячись до моїх ніг.