ВОГНЯНА СТІНА
О пів на п’яту «Беркут» відтіснив протестувальників за периметр барикад. Ті майже не чинили опору, звільнивши Український дім та Хрещатик. Потрощена Самооборона спішно евакуювалася з наметів, що стояли біля стели Незалежності.
Наставало найстрашніше надвечір’я у моєму житті.
Приблизно о сьомій почалася основна фаза антитерористичної операції.
Одночасно декілька БТРів атакували нас, прориваючись до сцени з боку Європейської площі. Взявши одну машину у кільце, протестувальники закидали її вогняними коктейлями. Відразу після того з боку Інститутської рушив ще один БТР у компанії з потужним водометом, який працював на повну. Спершу запалала бронетехніка, а вже за лічені хвилини заткнувся і водомет, дуло якого, наче старечий член, зморщилося, опустилося від шаленої температури саморобного напалму.
Тим часом беркутня почала палити намети, що стояли біля стели.
— Підносьте шини, підносьте дрова, запалюйте вогонь по всій лінії зіткнення! — командував зі сцени Женя Нищук. — Замикайте вогняне коло! Просимо жінок та неповнолітніх покинути периметр Майдану!
Народ якось звично береться до буденних революційних справ. Найбільш бойові й затяті через вогонь перекидаються із силовиками шматками бруківки та коктейлями, гатять феєрверками, співаючи «Червону руту». З протилежного боку летять переважно світло-шумові гранати. Кажуть, що часом прилітають і бойові, бо раз у раз до Лядських воріт тягнуть важкопоранених. З боку Михайлівської та Костьольної постійно прибувають швидкі. Білі карети чергують і біля Поштамту. Від нього Майданом тягнуться три довжелезні ряди людей, що передають на передову виламане з бруківки металевими коцюбами каміння.
Кажуть, що перекрили метро і вирубають опозиційні канали. Але інтернет і мобільний зв’язок, як не дивно, працюють. Люди періодично отримують СМСки: «Ви зафіксовані як учасник антиурядового заколоту і будете притягнені до відповідальності. Пропонуємо добровільно полишити місце проведення антитерористичної операції, інакше проти вас будуть зчинені законні силові дії».
— Треба будь-що утримувати вогняну стіну! — гукає зі сцени Нищук.
За годину на моїй махновській тачанці ми з Семом вже премося вгору Андріївським узвозом з багажником повним автомобільних покришок. На перехресті Володимирської та Великої Житомирської, нам на капот стрибає чоловік з коротким автоматом навперейми.
— Пане отамане, по газах і вперед, бо зараз застрелять… — шепотить Сем.
Але наступної миті збоку зривається чорний «Мерседес-кубік». Людина з автоматом застрибує в інший чорний автомобіль.
— Охоронець, - полегшено зітхаю я.
Це вже потім ми дізналися, що в ресторані «Да Вінчі фіш клаб» під час Майдану знаходився штаб Юри Єнакієвського - відомого кримінального авторитета з Донецька, що роздавав тітушкам зброю. Тієї ж ночі на цьому перехресті розстріляли таксі з журналістом. А ще вбили трьох людей поблизу.
Наступну ходку робили вже з лівого берега. Кинувши машину на Бесарабці (бо зупинили мєнти), вирушили на Майдан пішки, тягнучи на собі по два скати. Інші – роздали киянам, які рухались з нами в одному напрямку.
Усе довкруж видавалося зйомками фільму. На будівлі КМДА висів банер «Нарнія». Маленькі ельфи, у цивільних куртках, пальто, якихось смішних шапках, розхристані й веселі абсолютно ірраціонально перлися у саме пекло боротьби з Мордором.
Біля ЦУМу зустрічаємо Бурмиленка та Манекена, які так само тягнуть на передову тюки з теплим одягом.
— Увага, «Беркут» застосовує вогнепальну зброю, - керує зі сцени Турчинов. - На барикадах лишаються тільки ті, хто має бронежилети та каски. Треба перекрити Хрещатик з боку Головпоштамту. Є інформація, що вони планують зайти в тил через Лютеранську та Прорізну.
— Пішли на «Барбакан», — кажу до художників.
На початку одинадцятої вечора тітушня з боку Прорізної вшкварила по нас чергами з короткодульних автоматів.
«Дзінь-дзінь» — хитався над головами дорожній знак «проїзд заборонено», прошитий кулями.
Інформація про те, що донецькі бандити роздали тітушні нарізну зброю, виявилася правдою.
Обережно визираючи з-за барикади, ми намагалися стежити за пересуваннями покидьків, які, ховаючись за деревами, просувалися дедалі ближче до нашої схованки.
Нас розділяло метрів тридцять, як вони з автоматами навперейми кинулися в лобову атаку, і тоді майже одночасно з-за барикади почувся залп мисливських обрізів, після якого смішно так, по-дитячому, в бік ворогів пукнула пневматична гвинтівка.
Двоє тітушок упали. Інші кинулись навтьоки та, заховавшись за деревами, почали відступати у бік Пушкінської.
Переконавшись, що по нас уже ніхто не стріляє, семеро відчайдухів рушили до поранених, доправивши їх за барикаду разом зі зброєю.
Тітушки були живими. Їх відразу потягли до карет швидкої допомоги.
— Бігом на Майдан! Беркут знову атакує! — почулося збоку.
— Хто до нас з АКС прийде, від АКС і загине, — пожартував хтось з наших.
Вже палав Будинок профспілок, який боронили афганці та залишки «Правого сектору». Вогняна стіна розтинала Майдан на дві зони: яскраво освітлену, з купкою волелюбного бунтівного народу, та суцільну темряву, в якій причаїлися легіони чорношоломних головорізів. Вони сліпили нас потужним прожектором, лякаючи через гучномовці:
«Громадяни, ви перебуваєте в зоні проведення антитерористичної операції. Прохання усіх покинути небезпечну зону. Всі, хто чинить опір, будуть притягнуті до відповідальності й понесуть покарання згідно із законом»
«О Всехвальна Мати, Пречиста Владичице, Діво Богородице! До Тебе підносимо наші молитви та сподівання. Покрий нас всесильним омофором Твоїм, щоб визволилися від усіх бід і напастей», — лунала зі сцени молитва святих отців, на противагу якій з-за вогняної стіни для підняття духу беркутні хрипів Висоцький:
«Ідьот охота на волков, ідьот охота, на сєрих хіщніков, матьорих і щєнков. Крічат загонщікі і лают пси до рвоти, кровь на снєгу і пятна красниє флажков!»
«Співаємо гімн!» — щосили закликав зі сцени Женя Нищук під вибухи світло-шумових гранат, постріли рушниць та тріскотіння пломінкої барикади. І ми, приклавши руку до серця, захриплими від кіптяви голосами волали: «Ще не вмерла України ні слава, ні воля».
Ця мить і досі бринить у моєму серці. Мить, коли ми, долаючи страх, з рабів-гречкосіїв, пострадянських покручів, звичайних статистичних одиниць перетворювалися на справжніх УКРАЇНЦІВ.
Майдан – був і лишається найвищою миттю мого особистого буття й буття моєї нації.
О пів на дванадцяту ліхтарі на Майдані вимикають. Водомет гасить полум’я в районі пам’ятника засновникам Києва. З чорного провалля починають перти спецпризначенці. Женя зі сцени надсадно кричить: «Тримайте лаву! Тримайте лаву!». Як не дивно, це спрацьовує. Хлопці з легкими щитами зупиняються, розвертаючись обличчям до ворога. Ми біжимо до них із тюками одягу та автомобільними покришками. «Беркут» тікає. За лічені хвилини розірване вогняне кільце знову замикається. Давньоруський човен пливе по вогняних хвилях, осяяний спалахами найзапеклішої битви, яку бачив Київ у своєму серці. Кий, Щек, Хорив та сестра їхня Либідь лишаються на нашому боці.
Близько дванадцятої будинок Профспілок потрясає потужний вибух. То афганці та бійці Правого сектору скинули з даху у внутрішній двір залишки напалму та два балони із киснем.
Потужно палають верхні поверхи. Потім вогонь опускається нижче. Якийсь чоловік стоїть на підвіконні. Хтось у ще темних вікнах подає сигнали ліхтариками телефонів
Під будинком натягують велике брезентове полотно. Якісь люди спускаються на довгих мотузках. О пів на другу прибувають пожежники. Уся будівля охоплена полум’ям. Людей рятують. Їх спускають униз на довгій стрілі з люлькою. Правий сектор та залишки Самооборони відступають у бік Михайлівського монастиря.
О другій ночі на Майдані настає дивний спокій. Генератори, випрацювавши пальне, затихають. Ліхтарі на сцені згасають. Не чути й пострілів. Ми з хлопцями сідаємо на металеві ящики попід великим портретом Бандери біля Поштамту. Закурюємо.
В тут ніч нас на Майдані лишилося сотні три-чотири. «Беркут» міг додушити нас силами однієї роти. Що їх тоді зупинило й досі незрозуміло. Отак і тягали ми до ранку усілякий мотлох, підтримуючи життя у пекельній барикаді, що вогняною рікою розляглась від краю до краю відтепер знаменитої на весь світ київської площі.
А як почало розвиднюватися, з боку Бесарабки прийшла допомога. То приїхали хлопці з Західної України. Багатьох з них уже наступного дня застрелили російські снайпери.