• Антін Мухарський

Карантин. Знешкодити Мертветчука


Гадаю, подібна думка останнім часом навідувалася в голови багатьох українських патріотів.

Афільований вбивця Стуса, батько української олігархічної системи, кум Путіна, власник доброї половини усіх інформаційних каналів, людина, що здійснює безпосередній вплив на українські суди, прокуратуру та правоохоронну систему, агент російського впливу та просто відразлива, слизька істота з мармизою Сатани – він є уособленням бридкого малоросійства, що поволі знову захоплює владу в країні.

Здавалося, після Майдану та початку російсько-української війни подібні покручі назавжди підуть в небуття, зникнуть «як роса на сонці». Та зась! Занадто толерантними виявилися українці, аби винищити цю заразу до скону, коли кров тисяч жертв у 2014-2015 роках давала нам на це право.

Є у мене друг Тарас Гарбуз (ім’я зі зрозумілих причин змінене), що після обрання президентом Януковича якось поцікавився: «Ти палац «Україна» добре знаєш?»

- Ще б пак, – хмикнув я у відповідь, згадавши сотні новорічних вистав та концертів, які провів в цій установі.

Збудований у 1965-70 роках минулого століття, цей архітектурний шедевр й досі лишається найбільшим концертним майданчиком країни. Велика зала з балконом вміщує майже чотири тисячі люду. Самих приміщень із кабінетами, гримерками, барами-ресторанами, технічними кімнатами та складами понад триста. Та й проникнути туди, оминаючи охорону, доволі просто.

Найпростіший шлях – із робітниками сцени, коли відкривають лівий вантажний шлюз.

Зазвичай велика вантажівка компанії «Феєрія» привозить додаткове світлозвукове обладнання для концерту близько 10-ї ранку. Присутній при цьому охоронець, відкривши високі двері шлюзу, курить десь неподалік, втупившись у свій телефон. Тут головне прийти у фірмовому робочому комбінезоні компанії «Феєрія» й, загубившись серед робітників, непомітно пробратися в приміщення.

Відразу праворуч ви побачите двері, позначені надписом «службовий вхід». Колись давно біля них сидів вахтер, але у зв'язку зі скороченням фінансування закладів культури, цю посаду було скасовано ще при Кучмі.

Під комбінезоном бажано мати звичайне вбрання офісного працівника: якісь неоковирні штанці, блакитну сорочечку від ВіДіВан, дешеву краватку. Тоді ніхто не спитає: «звідки, хто ти й куди йдеш?». Але в разі, як поцікавляться, кажи: «я з адміністрації президента». Це формулювання діє на місцевих, наче наркоз, бо за будь-якої влади подібних довбойобів тут завжди шастає повно.

Скинути комбінезон можна в місцевому туалеті – відразу праворуч за службовим входом. Бажано мати із собою кульок, щоб спакувати речі туди, й тягати за собою, не залишаючи доказів.

Вибравшись із туалету, знову треба взяти праворуч. Опинившись за наступними дверима, ви потрапляєте у боковий хол, що закінчується сходами. Вам треба нагору. Подолавши перший проліт, опиняєтесь у центральному фоє, але вам треба вище – у фоє балкону.

Бачите посередині фоє ескалатор, що не працює? Сміливо рушайте туди. Підніміться ескалатором нагору. Тепер ви майже біля цілі. Поверніться спиною до вулиці і гляньте праворуч. Двері з надписом «Вхід тільки для персоналу» бачите? Рушайте туди. За дверима – довжелезний коридор. Ліворуч шукайте надпис на дверях «Освітлювальний пандус». Сміливо заходьте туди, й рушивши вузьким місточком, обов’язково тримайтеся за невисокі поручні, бо був випадок, коли бухий освітлювач впав з висоти вісімнадцяти метрів. Добре, що то був благодійний концерт поета-пісняра Вадима Крищенка. А трапився б виступ Олега Винника? То замість однієї пенсіонерки з Укрконцерту, пришиб з десяток «одиноких вовчиць», а це невиправна втрата для генофонду країни.

Опинившись на середині місточку, подивіться униз, шукаючи найкращий вид на 18-й ряд, де зазвичай сидять усі президенти та державні шишки. Звідси відстань до потенційної жертви не більше за тридцять метрів. Навіть з гарного пістолета можна поцілити, не кажучи вже про снайперську гвинтівку. На крайній випадок, можна хуйнути й гранатою. Або двома.

Зброю краще пронести заздалегідь, скориставшись тим самим маршрутом. Снайперську гвинтівку можна протягти у футлярі від віолончелі чи модної мікрофонної стійки, сховавши за старими ящиками, що стоять неподалік.

Під час проведення заходів на найвищому рівні державна охорона перевіряє на наявність зброї та вибухівки виключно сценічний простір із глядацькою залою. А ще чатує на бокових балконах. Інколи, бува, садять снайперів над самою сценою, аби ті пасли зал.

Але сюди на освітлювальний пандус вони не заходили ніколи! Я особисто цікавився цим питанням у місцевих світлячків, які й показали мені це місце.

Знаю, що Мертветчуку та його дружині дуже подобається творчість Таї Повалій, Ані Лорак, Свєти Лободи та інших кремлівських хвойд. Не маю сумніву, що вже за нинішньої влади ми побачимо їхні виступи на сцені легендарного закладу культури.

Тому, як кажуть мудрі люди: «стежте за рекламою».

До речі, Тарас Гарбуз, мені нещодавно дзвонив.

- Ти давно бував у палаці «Україна»? – поцікавився телефоном.

- Давно. Але гадаю за останні десять років там нічого не змінилося, бо гроші на культуру й при нинішній владі виділяють мізерні.

- Подзвони, будь ласка, своїм знайомим світлячкам. Спитай про пандус…

- Окей, - погодився я, і ми одночасно якось так недобре заржали, розуміючи, що наші телефони через «Справу Шеремета» однозначно прослуховуються.

©2019 Український культурний фронт